Легкий розвідувальний бронеавтомобіль «Легкі броньовані автомобілі» (2 см), Sd.Kfz.222 Розвідувальний бронеавтомобіль був розроблений у 1938 році фірмою "Хорьх" і того ж року почав вступати до військ. Усі чотири колеса цієї двовісної машини були провідними та керованими, шини були стійкими. Багатогранна форма корпусу утворена катаними броньовими листами, розташованими з прямим та зворотним нахилом. Перші модифікації бронеавтомобілів випускалися з двигуном потужністю 75 л.с, а наступні потужністю 90 л.с. Озброєння бронеавтомобіля спочатку складалося з 7,92 мм кулемета (спеціальна машина 221), а потім – з 20 мм автоматичної гармати (спеціальна машина 222). Озброєння встановлювалося у низькій багатогранній вежі кругового обертання. Зверху вежа закривалася відкидними захисними ґратами. Як радіомашини випускалися бронеавтомобілі без веж. Там встановлювалися антени різного типу. Спеціальні машини 221 та 222 були стандартними легкими бронеавтомобілями вермахту протягом усієї війни. Вони використовувалися в ротах бронеавтомобілів розвідувальних батальйонів танкових та моторизованих дивізій. Усього було випущено понад 2000 машин цього типу. Німецька концепція блискавичної війни вимагала гарної та швидкої розвідки. Метою розвідувальних підрозділів було виявити супротивника та розташування його частин, виявити слабкі місця в обороні, розвідати опорні пункти оборони та переправи. Наземна розвідка доповнювалася розвідкою з повітря. Крім того, до сфери завдань розвідувальних підрозділів входило знищення бойових заслонів супротивника, прикриття флангів своїх частин, а також переслідування ворога. Засобом реалізації цих цілей були розвідувальні танки, бронеавтомобілі та мотоциклетні патрулі. Бронеавтомобілі поділялися на важкі, що мали шести-або восьмиколісну ходову частину, і легкі, що мали чотириколісну ходову частину та бойову масу до 6000 кг. Основними легкими бронеавтомобілями (leichte Panzerspaehrxvagen) були машини Sd.Kfz.221, Sd.Kfz.222. Частини Вермахту та СС також використовували трофейні бронемашини, захоплені під час французької кампанії, у Північній Африці, на Східному фронті та конфісковані в Італії, після капітуляції італійської армії у 1943 році. Практично одночасно з Sd.Kfz.221 було створено інший бронеавтомобіль, який був його подальший розвиток. Проект створили на фірмі “Westerhuette AG”, завод “F.Schichau” в Ельблонзі (Ельбінг) та на фірмі “Maschinenfabrik Niedersachsen Hannover” (MNH) у Ганновері. (Читайте також “Середній бронетранспортер “Спеціальна машина 251”) SD.KFZ.13 Sd.Kfz.222 мав отримати більш потужне озброєння, що дозволяло успішно боротися навіть із легкими танками противника. Тому крім кулемета МG-34 калібру 7,92-мм на броньовик встановили дрібнокаліберну гармату (у Німеччині відкласифіковану до кулеметів) 2 cm KWK30 калібру 20-мм. Озброєння розміщувалося у новій, більш просторій десятигранній вежі. У горизонтальній площині гармата мала круговий сектор обстрілу, а кут відмінювання/піднесення становив -7гр…+80гр, що дозволяло вести вогонь як у наземним, і по повітряним цілям. Бронеавтомобіль Sd.Kfz.221 20 квітня 1940 року "Heereswaffenamt" замовив берлінській фірмі "Appel" і заводу "F.Schichau" в Ельбоїгу розробити новий лафет для гармати 2 cm KwK38 калібру 20-мм, що дозволяв надавати гарматі кут відмінювання піднесення від -4гр. Новий лафет, названий "Hangelafette" 87. надалі був використаний крім Sd.Kfz.38 та на іншій бронетехніці, у тому числі на бронеавтомобілі Sd.Kfz.222 та розвідувальному танку "Aufklaerungspanzer" 234 (t). Бронеавтомобіль Sd.Kfz.222 Башта броньовика була відкрита зверху, тому замість даху у неї був сталевий каркас із натягнутою на ньому дротяною сіткою. Каркас кріпився на петлях, тож сітку під час бою можна було підняти чи опустити. Так, відкидати сітку доводилося під час ведення вогню по повітряним цілям при вугіллі піднесення понад +20 грн. На всіх бронеавтомобілях встановлювали оптичні приціли TZF За, а частину машин обладнали прицілами Fliegervisier 38, що дозволяв вести вогонь літаками. Гармата і кулемета мали електричний спуск, окремий для кожного виду озброєння. Наведення гармати на ціль та обертання вежі здійснювалося вручну. Бронеавтомобіль Sd.Kfz.222 У 1941 році в серію запустили модифіковане шасі, позначене як Horch 801/V, оснащене покращеним двигуном робочим об'ємом 3800 см2 і потужністю 59.6 кВт/81 к.с. На машинах пізніх випусків двигун форсували до 67кВт/90 л. Крім того, нове шасі мало 36 технічних нововведень, з яких найголовнішим були гідравлічні гальма. Машини з новим шасі "Horch" 801/V отримали позначення Ausf.A, а машини з колишнім шасі "Horch" 801/EG I - Ausf.A. У травні 1941 року посилили лобову броню, довівши її товщину до 30 мм. Бронекорпус складається з наступних елементів: - Лобова броня. - Кормова броня. - Похила лобова броня прямокутної форми. - Похила задня броня. - Бронювання коліс. - Грати. - паливний бак. - Перегородка з отвором йод вентилятор. – крила. - Днище. – сидіння водія. - Приладовий щиток. - Поворот вежі, що обертається. - Броневежа. Корпус зварений з катаних бронелістів, зварні шви витримують влучення куль. Бронелісти встановлені під нахилом для провокування рикошету куль та уламків. Броня стійка до влучення куль гвинтівкового калібру при вугіллі зустрічі 90 градусів. Екіпаж машини складається з двох осіб: командира/кулеметника та водія. Лобова броня. Лобова броня прикриває робоче місце водія та бойове відділення. Три бронелісти зварені так, щоб забезпечити достатній обсяг для роботи водія. У верхньому лобовому бронелісті є отвір під оглядовий блок із оглядовою щілиною. Оглядова щілина розташована на рівні очей водія. Оглядові щілини також є в передніх бокових бронелістах корпусу. Кришки оглядових люків відкриваються нагору і можуть фіксуватися в одному з кількох положень. Кромки люків виконані виступаючими, покликаними забезпечити додатковий рикошет куль. Оглядові прилади виготовлені з бронескла. Оглядові прозорі блоки для амортизації монтуються на гумових прокладках. Зсередини над оглядовими блоками встановлені гумові чи шкіряні налобники. Кожен люк має внутрішній замк. Зовні замки відкриваються спеціальним ключем. Задня броня. Кормові бронелісти закривають двигун та систему охолодження. У двох задніх панелях є два отвори. Верхній отвір закритий люком доступу до двигуна, нижній призначений для доступу повітря до системи охолодження двигуна та закритий жалюзі та випуску відпрацьованого гарячого повітря. У бортах корми корпусу є отвори для доступу до двигуна. Передня і задня частини корпусу кріпляться до рами шасі. Бронювання коліс. Передні та задні вузли навішування коліс захищені знімними бронековпаками, які кріпляться на свої місця болтами. Решітка. Для захисту від ручних гранат встановлені зварні металеві грати в задній частині машини. Частина грат складається, утворюючи своєрідний люк командира. Паливні баки. Два внутрішні паливні баки встановлені безпосередньо за перегородкою поруч із двигуном між верхніми та нижніми бортовими задніми бронелістами. Сумарна ємність двох баків складає 110 л. Баки кріпляться до кронштейнів на амортизаційних прокладках. Перегородка та вентилятор. Бойове відділення відокремлено від моторної перегородки, яка кріпиться до днища та бронекорпусу. У перегородці в районі місця встановлення радіатора двигуна зроблено отвір. Радіатор прикритий металевою сіткою. У нижній частині перегородки є отвір під кран паливної системи, що закривається засувкою. Також є отвір під радіатор. Вентилятор забезпечує ефективне охолодження радіатора за температури навколишнього повітря до +30 градусів Цельсія. Температура води в радіаторі регулюється за рахунок зміни припливу до нього повітря, що охолоджує. Рекомендується підтримувати температуру рідини, що охолоджує, в межах 80 – 85 градусів Цельсія. Крила. Крила виконані штампуванням з листового металу. У передні крила вбудовані багажники, які закриваються на ключ. На задніх крилах зроблені антиковзкі смуги. Підлога. Підлога набрана з окремих сталевих листів, поверхня яких покрита ромбоподібним візерунком для посилення тертя між взуттям бронемашини і настилом підлоги. У настилі підлоги зроблені врізи під тяги органів управління, вирізи закриваються чохлами та прокладками, що запобігають попаданню дорожнього пилу всередину бойового відділення. Сидіння водія. Сидіння водія складається з металевої рами та вбудованої в раму спинки та сідалища. Рама кріпиться до пастилу підлоги болтами. У підлозі зроблено кілька комплектів отворів, що дозволяє переміщати сидіння щодо підлоги для зручності водія. Спинка сидіння виконана регульованою нахилом. Приладовий щиток. На панелі приладів розташовані контрольні прилади та тумблери електросистеми. Приладовий щиток змонтовано на амортизаційній прокладці. До кермової колонки прикріплений блок із перемикачами світлотехнічного обладнання. Версії бронеавтомобіля Існували дві версії бронеавтомобіля з 20-мм автоматичною гарматою, які відрізнялися типом артилерійської зброї. На ранній версії ставилося знаряддя 2 cm KwK30, пізньої – 2 cm KwK38. Потужне озброєння і значний боєкомплект дозволяв застосовувати ці бронеавтомобілі не тільки для ведення розвідки, але як засіб супроводу та охорони радіомашин. 20 квітня 1940 р. представники вермахту уклали контракт з фірмою "Епель" з міста Берліна та фірмою Ф. Шихау з міста Ельбінга, що передбачає розробку проекту встановлення на бронеавтомобіль гарматної турелі 2 cm "Hangelafette" 38, призначеним для ведення стрілянини по повітряних цілях. Встановлення нової турелі та артилерійського озброєння збільшило масу бронеавтомобіля до 5000 кг, що призвело до деякого навантаження шасі. Шасі та двигун залишилися колишніми, як на ранній версії бронеавтомобіля Sd.Kfz.222. Встановлення гармати змусило конструкторів змінити надбудову корпусу, а збільшення екіпажу до трьох осіб призвело до зміни розташування спостережних пристроїв. Також змінили конструкцію сіток, що прикривали вежу зверху. Офіційну документацію на машину складено фірмою “Ейзерверк Везерхютте”, але будувалися броньовики фірмами “Ф. Шихау” з Едьбінга та “Машиненфабрик Нідерзаксен” із Ганновера. Експорт. Наприкінці 1938 року Німеччина продала Китаю 18 бронеавтомобілів Sd.Kfz.221 та 12 Sd.Kfz.222. Китайські броньовики Sd.Kfz.221/222 використовувалися в боях з японцями. Китайці переозброїли кілька машин, встановивши у вирізі вежі гармату Hotchkiss калібру 37-мм. Під час війни 20 бронеавтомобілів Sd.Kfz.221 та Sd.Kfz.222 отримала болгарська армія. Ці машини використовували в каральних акціях проти партизанів Тіто, а в 1944-1945 роках у битвах із німцями на території Югославії. Угорщини та Австрії. Ціна одного броневика Sd.Kfz.222 без озброєння становила 19600 989 рейхсмарок. Усього виготовили XNUMX машин. Тактико-технічні характеристики бойова маса 4,8 т Розміри: довжина 4800 мм ширина 1950 мм висота 2000 мм екіпаж 3 людини озброєння 1х20-мм автоматична гармата 1х1,92, XNUMX-мм кулемет боєкомплект 1040 снарядів 660 патронів бронювання: лоб корпусу 8 мм лоб вежі 8 мм Тип двигуна карбюраторний максимальна потужність 75 к.с. Максимальна швидкість 80 км/год Запас ходу 300 км Джерела: П. Чемберлен, Х. Л. Дойл. Енциклопедія німецьких танків Другої світової війни; М. Б. Барятинський. Бронеавтомобілі вермахту. (Бронеколекція №1 (70) – 2007); Г.Л. Холявський "Повна енциклопедія танків світу 1915 - 2000 рр."; Положення H.Dv. 299 / 5e, Правила підготовки швидких військ, буклет 5e, Навчання на легкій броньованій розвідницькій машині (2 cm Kw. K 30) (Sd.Kfz. 222); Олександр Людеке Зброя Другої світової війни.